Сюжет:
«Ми 50 років не бачили, як сади цвітуть» - гіркі слова Людмили Циммерман виражають головний зміст фільму. Поляки, німці, українці - «вороги народу», «бандерівці» майже дітьми були депортовані в роки Другої світової війни із Західної України в Кіровську область. І до цих пір у Вятських лісах існують спецселища, що стали для них другою батьківщиною. Тут до цього дня звучать українсько-польська мова і пісні, а на святковий стіл подають галушки. Зйомки проводилися в Нагірському районі Кіровської області.

Сюжет фільму:
Починаючи з осені 1939 р. – з початку окупації Львова радянськими військами,
у будинку по вул.. С. Бандери №1 розмістилася слідча в’язниця НКВС №1, із
входом по вул. Лонцького 1 (тепер вул. Брюллова), що й дала назву цій в’язниці.
Як і всі інші радянські в’язниці, вона була переповнена в’язнями сумління –
громадянами Західної України, колишньої Польщі - «ворогами радянської влади».
Арештовані зазнавали нелюдських катувань. Згідно архівних даних ГАРФ, на 10.06.1941 р.
У в’язниці №1 м. Львова, при ліміті 1500 осіб, перебували 3638 затриманих. Починаючи
3 22 червня, «у зв’язку з воєнними діями» при наступі гітлерівських військ,
згідно інструкції про «надзвичайний стан», одразу були розстріляні політв'язні,
які мали вироки смерті чи великі терміни покарання. Слідом за ними, через неможливість евакуації ще не засуджених арештантів, згідно розпорядження прокурора області, датоване 26 червня, на виконання письмового розпорядження наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії, засуджені кримінальні злочинці були відпущені, а всі інші в’язні «евакуйовані по першій категорії» - розстріляні.