Субота, 18.11.2017, 10:10
Вітаю Вас, Джура | RSS
Меню сайту
Календар
Онлайн ТВ

Украинская Баннерная Сеть


Украинская Баннерная Сеть
Головна » 2011 » Січень » 8 » Скільки іграшок вродило на городі?
13:45
Скільки іграшок вродило на городі?

На ярмарку в Музеї Івана Гончара народна майстриня Ірина Білай заселила пухнасту сосонку золотавими створіннями із житньої, пшеничної, вівсяної, ячмінної соломи - так вона наряджає новорічно-різдвяне деревце і вдома вже восьмий рік. Дзвониками на його гілках принаджує в оселю добрі вісті, коники сприяють у всьому "бути на коні", вітрячок щоразу налаштовує свої крила на добробут...

Її ангелики, кошики, ліхтарики, сонечка та всілякі інші обереги й прикраси житла "родом" із солом'яної скриньки невідомого майстра, яку принесла до школи однокласниця, коли вони були ще першачками. Згадалася та скринька аж через 30 років, і не просто так: відтоді Ірина Білай, математик за фахом, захопилася справою, яка згодом привела її до Національної спілки майстрів народного мистецтва України. На цьому шляху багато чого опановувала самотужки, "відкриваючи вже винайдене".

Нині в Канаді, в Едмонтоні, персональна виставка її витворів.

А пані Ірина родом з Кривого Рогу - три роки вже киянка - вигадує все нових солом'яних персонажів (лише казкових пташок вже стільки випурхнуло з її рук). І здається їй, що нічого немає кращого від того, що виготовила щойно.

Пані Олена Рущак живе в Києві 12 років. На батьківщину, в село Березове Тячівського району на Закарпатті, приїжджає не лише навідати родичів. Їздить туди (а ближче - і до знайомих на Вінниччину) по "одяганки" кукурудзяних качанів, якими в моєму селі на Київщині, разом з усім кукурудзинням, споконвіку лише годують худобу. Та як побачила я в Музеї Івана Гончара, на що їх перетворює Олена Юріївна (і не одна вона, а й односельці її з діда-прадіда займаються цим змалку)...

Господи, це ж скільки всього предивного з'їли наші корови й телята за всі часи і продовжують жувати їх і донині! Взуванок і сумок "носильних" та сувенірних, крихітних, кошиків звичайних і для пляшок з вином та шампанським, підставок до тарілок, дзвоників, підківок на щастя, іграшкових капелюшків тощо. Не лише я не могла здогадатися, що вони виготовлені з листя кукурудзяних качанів (декому здається - з паперових мотузок), а й поляки, які запрошують до себе пані Олену та її колег-майстрів з виробами, оплачуючи їм візу, дорогу в обидва кінці, проживання й харчування (а до Києва і назад в Закарпаття - лише на транспортні витрати 800 грн).

Олена Рущак уже на пенсії. Привезені заготовки, висушені як лікарські рослини, взимку вимочує в гарячій воді, відбілює, ріже на маленькі тонкі смужки і виплітає перед телевізором такі чудові речі...

Заслужений майстер народної творчості України, лауреат державних премій імені Павла Чубинського, Катерини Білокур, Петра Верни Іван Приходько із села Дударків Бориспільського району Київської області відомий народними розписами, скульптурами, іграшками. Привіз на ярмарок до Музею Івана Гончара дерев'яних розмальованих янголів і пташок, "Ведмедиків-коваликів", які вистукують молоточками, веселу "Козу-Дерезу", "Хлопчика-танцівника", "Мудрого звіра".

Усі зроблені без жодного цвяха, такі кумедні й зворушливі - з тих іграшок, з якими малеча зріднюється і не міняє їх на ультрасучасні крамничні. Бо додає їм добродій Іван трішки характерів своїх "дивакуватих" діда Дмитра і дядька Павла, котрих ніколи не брали обох на одну роботу в бригаду, завжди роз'єднували - так веселили своїми жартами, що від сміху люди не могли поруч працювати.

В іграшках - і добрий дух сільської хати Івана Васильовича, якій аж 107 років, що слугує йому й за майстерню. По долівці, встеленій дерев'яними стружками, майстер походжає босоніж, заготовки сушить узимку біля печі й груби, а влітку, щоб не так швидко висихали й не потріскалися - долі у хатній прохолоді. "Малими пасли корів і робили деркачики з лози, які дирчали, а вже школяриками - млинки, що крутилися на вітрі, коли з ними бігли, - розповідав Іван Приходько. - Вирізати коника, корівку чи ще щось - у цьому ділі я був серед дітей отаманом. Не встигав їм виготовляти шаблі, коли гралися в козаків. Підходяще дерево - верба, липа, осокір. Вирізав з нього дуже наточеним ножиком, а пізніше ходив у кузню до ковалів, щоб разом з ними виклепати собі інструмент. До народної видумки завжди тягнувся".

Отак і виходить, що з городу, де стільки всього проізростає, а буває присусідиться, як у пісні, і "верба рясна", і та ж липа чи осокір, збирають урожаї не лише картоплі, овочів, кукурудзи, злакових, а й... дивовижних іграшок, оберегів, прикрас. Але ними город родить не для всіх - для майстрів.


Категорія: Культура | Переглядів: 326 | Додав: oleh14 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Я шукаю ...
Корисна інформація
Онлайн радіо
Чатик
200
Статистика

Статистика матеріалів

Новин: 265
Файлів: 410
Форум: 3/4
Коментаріїв: 235

Зареєстровано на сайті

Всього: 226
Нових за місяць: 2
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наша кнопка
 Патріот UA - портал українських патріотів! Програми, фільми, музика та багато цікавого на нашому порталі!

Друзі сайту
Лічильники
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Анализ сайта