П`ятниця, 29.03.2024, 08:35
Вітаю Вас, Джура | RSS
Меню сайту
Календар
«  Березень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Онлайн ТВ

Украинская Баннерная Сеть


Украинская Баннерная Сеть
Головна » 2011 » Березень » 7 » Світ Шевченка у міріадах «пікселів». Унікальний портрет Кобзаря створюють його ж сюжети
16:13
Світ Шевченка у міріадах «пікселів». Унікальний портрет Кобзаря створюють його ж сюжети

Художниця Надія Нікіфорова створила справді унікальний портрет Тараса Шевченка. Це — з одного боку — знайомий нам образ… А з іншого, якщо придивитись уважніше, «фарбами» для такого портрета стали, власне, герої і сюжети з багатьох творів Тараса Григоровича. Такі собі „пікселі" великої шевченкіани ніби вибудовують величний і філософічний образ самого Кобзаря.

Художниця Надія Нікіфорова мешкає в Черкасах і працює в місцевому театрі імені Тараса Шевченка. Творчість Кобзаря ще з юних літ заволоділа її душею. Невипадково сотні різних героїв поета стали основою для такого незвичайного портрета Тараса Григоровича… Коли, наприклад, звичайнісінька краватка передає всі емоції гайдамацького руху, а „жіночі очі" творця нагадують про болісні особисті драми з його власного життя…

 — Тарас Григорович справді був мені рідною душею змалечку, — розповідає Надія Нікіфорова. — Я інколи порівнювала себе з героїнями його творів. Мене надихало те, що він сам вибився в люди. Став взірцем. Уже потім, коли я навчалася в Санкт-Петербурзі і траплялося навідуватись у бібліотеку Академії мистецтв, то часто зазирала до майстерні, в якій працював Шевченко. Там завжди були відчинені двері, і можна було зазирнути.

Повернувшись додому, почала працювати художником у Черкаському театрі імені Шевченка. Якось один режисер запропонував мені намалювати Шевченка — для афіші. Почалися пошуки. І я дуже здивувалася, що скрізь Тарас дивиться з-під лоба, таким важким поглядом. Суворий геній. А потім одного разу поїхала до Чигирина, де тривали розкопки. І побачила біле каміння, яке від часу покрилося мохом. Відчула зв’язок між цим камінням та самим Шевченком.

Подумала: от людина пішла, а що від неї лишилося? Можливо, саме такі камінчики і пам’ятають історію, різні події, які тут чомусь відбувалися? Усе минає, а каміння мовчатиме, однак пам’ятатиме.

Саме тоді захотілося зробити ось такий портрет… Де образ Шевченка складає сам Шевченко — міріади його сюжетів.

— До речі, як просувалася доволі кропітка праця над таким незвичайним проектом? Наскільки мені відомо, робота над портретом забрала у вас три роки?

 — Фактура умовних „камінців" спочатку була іншою. Потім я їх згладила. З’явилися додаткові ефекти від гри світла. Коли один малюнок ніби відбиває світло, а інший — його поглинає.

Власне, каміння послужило такими собі „пікселями", з яких складається світ Шевченка — минуле, а можливо, й майбутнє, як із маленьких частинок складається щось цілісне. Взагалі, хто такий „поет"? Це постать, яка у постійних роздумах, уболіваннях. У цьому його душа, слова… Тобто в мене особисто образ Шевченка складається з його ж творів. І так вирішила „зліпити" цей образ, за основу взявши світлину 1861 року. На ній Тарас — людяний, світлий.

— Ви окремо розмальовували кожен „піксель"? До речі, зі скількох елементів складається цей великий портрет?

 — 144 фрагменти! Коли малювала, то саме було 144 роки від дня смерті поета. Спочатку розмальовувала окремо кожен „квадратик". Потім усе з’єднала. Працювала в маленькій майстерні. У Спілці художників для цієї роботи попросила кімнату, щоб ніхто не заважав. Доти працювала лише в театрі. Розкладала все на підлозі. Через низьку стелю я не змогла поставити портрет на повний зріст. Тому вперше побачила його змонтованим лише на виставці.

— Працюючи над картиною, ви перечитували твори Кобзаря чи, можливо, тримали всі його сюжети у пам’яті?

 — У мене є „Кобзар" 1974 року видання. В тій книжці купа закладок — перечитувала, якісь твори пам’ятала, якісь згадувала. Думала спочатку, який твір має бути ключовим. Чи є твір, у якому б автор говорив виключно про себе, відчував вагомість свого письменства або ідентифікував себе як особистість?

Коли прочитала „Тризну", то зрозуміла: Шевченко усвідомлював, що він означає для людей і для історії.

Тому є натяк на „німб"… Водночас той його німб є таким собі „круглим столом", за яким зібралися дванадцять апостолів, аби пом’янути Кобзаря. Потім — зображення гетьманів на чолі. Що не гетьман, то особистість. Усі вони були освічені, а чоло — це розум.

Очі ж у нього — дівочі. Дівчата — для Шевченка болюча тема. Його сестра, мати, перше кохання — це боліло. Шевченко з болем дивиться на жіночу долю, чи, радше, — недолю. Потім довго думала, з чим асоціюється ніс… Це церква, Мотронинський монастир, Покрова, коли святили свої мечі гайдамаки. Вони збиралися у лісі. Зобразила вуса — як ліс. Цей пошук потім продовжила у наступних картинах на шевченківську тематику — в „Катерині", в „Наймичці". Підборіддя — багаття, біля якого збиралися гайдамаки. На кожен фрагмент тексту є свій малюнок. А потужним потоком, який уособлює гайдамацький рух, стала краватка. Мені здалося, що найкраще це зобразити у краватці, бо вона дає саме таку лінію…

— Техніку з такими цікавими оптичними ефектами ви застосували вперше саме для цього портрету?

 — У мене була серія робіт „Тіньовий живопис". У „Катерині" з триптиху „Жіноча доля" одна тема переходить в іншу. Квіти проростають лісом, який занурюється своїм корінням під сніг, і так далі. Це цікава спроба. Звісно, вона потім потребує перевірки на відстані.

Тобто спочатку були задуми, а коли починала малювати певний сюжет — нерідко імпровізувала.

Спочатку рухалася від ідеї, а потім — навпаки. Тут ніби режисерський підхід: від цілого до часткового і від часткового до цілого.

Режисери завжди вимагають від театральних художників, щоб вони доносили ідею сценографією, костюмами. І я так само це роблю в картині, здійснюю її „режисуру".

Для мене багато важить зміст. І позитивна енергетика.

— Ви згадали про триптих „Жіноча доля". Це теж картини за мотивами Шевченкових творів. А є вже задуми щодо наступних робіт за творами Кобзаря?

 — Після Шевченка хотіла зробити портрети Лесі Українки та Франка у схожій техніці. Але „переключилася" на жіночі шевченківські твори.

Триптих — своєрідні три сходинки. Перша сходинка жіночої долі — „Катерина".

Друга — „Наймичка", третя — „Марія". „Марія" — як вершина материнства. До речі, до творів Тараса Шевченка майже немає ілюстрацій. Не знаю, чому. Може, думають, що такого художника не перемалюєш, не зробиш краще, ніж він…

Останнім часом мене зацікавила „Причинна". Хочу побудувати роботу на контрастах. Адже у дівчини ніби гарно і спокійно на душі, проте це тільки на перший погляд. Бо „реве та стогне Дніпр широкий", десь відбуваються якісь битви, дівчину розлучили з милим…

Якщо Шевченко був із „камінчиків", „Катерина" — перехід від однієї теми в іншу, то тут можна зробити одночасно страшно, могутньо, драматично і спокійно та романтично... Я думаю, це досить цікаво — зробити так, щоб людина одночасно могла відчувати і те, й інше.

— Як з’явилися ваші рушники, які є самостійними картинами та гармонійно доповнюють портрет Кобзаря?

 — Я часто виставляла цей портрет. А зробити рушники підказала бідність. Можливо, якби в мене було багато грошей, то зробила б для Шевченка золочену раму. А може, й не зробила б... Бо хотілося, щоб рама була простою… Коли виставляла портрет, часто просила рушники з музейних фондів. А потім думаю: чого це я від когось залежатиму? І намалювала їх так, щоб це був шлях Тараса. Відвідала музей рушника в черкаському університеті. Цікавилася символікою вишивки. Наприклад, тризна — це коли хрест вишивають. Угорі жолуді — це міцність, а півень — бунтівник. Є також вишивка, яка нагадує решітку петербурзького літнього саду. Вгорі — ініціали „Т.Ш.", їх завжди на рушниках вишивають. Усі малюнки робила в стилі вишивки „білим по білому".

— Портрет Шевченка ви створювали три роки. Як працювалося?

 — Скажімо, малюючи той період, коли в Шевченка боліли ноги, коли йому було тяжко спускатися в майстерню попрацювати, відчувала, як у мене самої ноги починали боліти! На рушниках шлях Тараса починається зі щасливого дитинства, де він ще з Оксанкою, а закінчується — коли сватався до сільської дівчини, а вона відмовила, не зрозуміла величі цієї людини. Коли малювала саме цей сюжет, у мене не було під руками жодного його портрета, малювала «від себе». Він стоїть біля цієї дівчини, і якісь у нього вуса ніби не такі. Тому я вирішила подивитися світлини й автопортрети. Беру книжку, бачу його посмертну маску і переконуюся, що портрет із мого сюжету дуже на неї схожий. Я не копіювала, це прийшло само собою. Аж мурашки побігли. Думаю — це ж треба, остання його спроба бути щасливим, а на обличчі — посмертна маска.

… Одного разу я виставляла портрет Шевченка в облдержадміністрації. До портрета підійшла прибиральниця. Довго-довго дивилася. А потім почала мені казати: ось Катерина, а ось гайдамаки... Тобто вона розповідала мені, що зображено на портреті, і мені це було так приємно, бо одна річ — науковці, а тут — прибиральниця!

Виявляється, хто хоч трішки знає Шевченка, той усе розуміє…

Категорія: Культура | Переглядів: 1254 | Додав: OlehKorop | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 OlehKorop  
0
Круто) красиво зроблено))

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Я шукаю ...
Корисна інформація
Онлайн радіо
Чатик
200
Статистика

Статистика матеріалів

Новин: 265
Файлів: 410
Форум: 3/4
Коментаріїв: 235

Зареєстровано на сайті

Всього: 266
Нових за місяць: 0
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наша кнопка
 Патріот UA - портал українських патріотів! Програми, фільми, музика та багато цікавого на нашому порталі!

Друзі сайту
Лічильники
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Анализ сайта