Неділя, 22.10.2017, 17:14
Вітаю Вас, Джура | RSS
Меню сайту
Календар
«  Квітень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Онлайн ТВ

Украинская Баннерная Сеть


Украинская Баннерная Сеть
Головна » 2011 » Квітень » 29 » Гроші МВФ і валютна стабільність: чи тотожні ці поняття?
21:39
Гроші МВФ і валютна стабільність: чи тотожні ці поняття?

Невиконання українською стороною цілої низкиумов укладеної влітку минулого року програми співпраці з Міжнародним валютним фондом змусило останнього відкласти на невизначений термін надання чергових кредитних траншів. Через явну неготовність офіційного Києва швидко виправитися та надолужити згаяне вимушена пауза стає затяжною, а перспективи швидкого відновлення фінансування — туманними.

Наскільки це критично для України та її економіки, платоспроможності держави і стабільності валютного курсу? Як на це все дивляться міжнародні та вітчизняні інвестори і кредитори? Ці питання і стали предметомекспертного обговорення під час круглого столу, проведеного 26 квітня за підтримки DT.UA.

Позицію міжнародних фінансових організацій під час дискусії обстоювали постійний представник МВФ в Україні Макс АЛЬЄР і координатор діяльності Світового банку в фінансовому і приватному секторі України, Білорусі та Молдови Маріус ВІСМАНТАС; Національного банку — перший заступник голови НБУ Юрій КОЛОБОВ; приватного банківського сектора — голова правління «ОТП Банку» Дмитро ЗІНКОВ, член наглядової ради Укрсиббанку Домінік МЕНЮ та старший радник «Альфа Банку», член ради НБУ Роман ШПЕК. Експертна спільнота була представлена екс-міністром фінансів Віктором ПИНЗЕНИКОМ, колишнім виконувачем обов’язків очільника Мінфіну Ігорем УМАНСЬКИМ та екс-заступником голови НБУ Олександром САВЧЕНКОМ, а наукові кола — директором Інституту економки та прогнозування НАНУ академіком Валерієм ГЕЙЦЕМ.

Позиція МФО

— Наше перше запитання до МВФ. Пане Альєр, охарактеризуйте, будь-ласка, нинішній стан співпраці між Україною та фондом. На думку більшості спостерігачів, чи не єдиний камінь спотикання — це пенсійна реформа, яку ми ніяк не можемо запровадити. Це справді так чи існують якісь інші важливі критерії, яким країна сьогодні не відповідає? Як ви оцінюєте перспективи відновлення фінансування України найближчим часом, і від чого це залежатиме?

М.Альєр.— Я вже висловлювався і стосовно пенсійної реформи, запровадження якої дійсно викликає певне занепокоєння, і стосовно інших вимог, в разі виконання яких ми зможемо продовжувати більш плідну та обопільно корисну співпрацю. По-перше, це справді пенсійна реформа та її проведення відповідно до вимог меморандумів, підписаних у липні та грудні. По-друге, це коригування тарифів на газ та опалення. Третя вимога також опосередковано залежить від тарифів на газ, тому що в принципі ми погодилися на їхнє значно менше зростання. Але ми домовлялися — і ця вимога залишається, — що дефіцит «Нафтогазу» не перевищить 3,5% ВВП. Отже, доходи, недоотримані через запровадження нижчих, ніж очікувалося, тарифів на газ, будуть, так би мовити, «відбиті» іншими заходами, які й допоможуть зібрати додаткові і компенсувати недоотримані кошти.

Четверта вимога — скасувати законодавчу вимогу до Національного банку щодо викупу рекапіталізаційних облігацій за їхньою номінальною вартістю. Річ у тім, що вона містилася в ухваленому в 2008 році антикризовому законі, який наприкінці 2010-го мав припинити свою дію, однак її було подовжено. Оскільки можна говорити про завершення кризи, ми вважаємо, що цю норму потрібно скасувати, а не подовжувати, адже вона суперечить принципу незалежності Національного банку.

Стосовно пенсійної реформи я хотів би ще раз наголосити на тому, що уряд попросив ще трохи часу, аби обговорити деякі положення реформи з парламентом та іншими учасниками цього процесу. І ми чекаємо, коли в ході дискусії буде напрацьовано заходи, що мають бути впроваджені в рамках пенсійної реформи.

— Чи можна вважати, що тільки після виконання названих вами чотирьох вимог Україна зможе отримати наступний транш кредиту МВФ? Також одним із пунктів програми було забезпечення гнучкості валютного курсу та впровадження інструментів захисту від валютних ризиків. Як ви оцінюєте успіхи в цьому напрямку?

М.Альєр.— Перше запитання — із розряду найближчої перспективи. Ми справді подамо програму співпраці з Україною на перегляд нашій раді директорів тільки після виконання цих чотирьох вимог. Друге — щодо більшої гнучкості валютного курсу — потребує окремого розгляду. Річ у тім, що в такій економіці, як українська, через загрозу тих шоків, на які вона може наразитися, найкращим виходом справді буде гнучкий обмінний курс. Але ми розуміємо, що для переходу до нього необхідний час. Відповідні механізми неможливо запровадити за один день, адже потрібні інститути, інструменти та певні заходи. І саме над ними ми працюємо разом із НБУ та урядом.

У нас уже відбулися і нині тривають дуже продуктивні обговорення з Національним банком, разом ми дуже плідно працюємо протягом кількох років і справді задоволені досягненнями на цьому шляху.

В.Геєць. — Про гнучкий валютний курс ми вже чуємо років зо п’ять. За сьогоднішніх умов кредитування МВФ курс має поступово зміцнюватися, що веде до зростання імпорту, насамперед із розвинених країн-імпортерів. Таким чином, курс на зміцнення — це сприяння підвищенню рівня життя в інших країнах. Надзвичайно сильна суперечність, котра означає, що МВФ дедалі більше втрачає можливість координаційної політики. Чи не здається вам, що сьогодні вона спрямована в один бік?

М.Альєр.— Я не погоджуюся з такою точкою зору.

— Світовий банк також активно співпрацює з Україною. Обсяги фінансування держбюджету, про які йдеться, становлять 850 млн. дол. Пане Вісмантас, як ви оцінюєте ситуацію із запровадженням заходів, передбачених програмою співпраці?

М.Вісмантас. — Вже протягом двох років ми працюємо над двома кредитними програмами — на 500 млн. і на 350 млн. дол., кошти від яких мають надійти до бюджету. Але, на жаль, сьогодні ще не виконано всіх заходів, необхідних для запровадження тих реформ, які є умовою надання фінансування.

Я хотів би детальніше зупинитися на програмі реабілітації фінансового сектора, яка належить до сфери моєї компетенції. Щоб відновити фінансування, залишилося зробити один-два кроки. Національний банк уже провів дуже серйозну роботу. Залишаються ще два ключові заходи — розробка законів про консолідований нагляд і про реформування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ми продовжуємо роботу з нинішнім керівництвом НБУ, яке опікується цими питаннями, і відчуваємо, що реально можна досягти прогресу.

Щодо фінансової підтримки міжнародних організацій взагалі, а не лише нашої, дуже важливо пам’ятати таке. По-перше, цих програм не розробляє МВФ чи Світовий банк — вони розробляються урядом, владою України, яка бере на себе зобов’язання для того, щоб просувати реформи. А ми зі свого боку ці зобов’язання підтримуємо і фінансово, і наданням технічної допомоги.

По-друге, ми намагаємося надавати підтримку і подавати позитивні сигнали саме через те, що ці програми державні, вони є власністю держави, розробляються і впроваджуються урядом. Якщо ж виникає затримка — а таке трапляється, — ми сприймаємо це як до певної міри негативні сигнали, тому намагаємося спрямувати і підтримати ці програми так, щоб затримок не було. Наша роль — тільки підтримуюча.

Р.Шпек.— Пане Вісмантас, чи правда, що президент Світового банку Роберт Зеллік висловив свої міркування щодо внесення нових вимог до вже затверджених програм з Україною? Зокрема, про необхідність додаткових заходів боротьби з корупцією, окремо — стосовно якості законодавства, повернення податку на додану вартість, прозорості в енергетичному та сільськогосподарському секторах. Словом, чи правда, що Світовий банк висуває Україні нові додаткові вимоги?

М.Вісмантас.— Останнім часом Світовий банк дав потужні сигнали всьому світовому співтовариству і урядам, з якими ми співпрацюємо. Одним із месиджів президента Світового банку було те, що нині ми, можливо, балансуємо на межі одного з наступних епізодів світової кризи, що пов’язаний із надзвичайно високим зростанням цін на продукти харчування. Тому ситуація в Україні, яка є виробником і експортером продовольчих товарів світового рівня, важлива не лише в регіональному аспекті, а й у глобальному.

Другий аспект стосувався управління та корупції, але не лише в Україні, а в абсолютно всіх наших партнерів. Пан Зеллік ще раз нагадав, наскільки важливими і істотними можуть бути питання управління і корупції у глобальному вимірі.

Р.Шпек.— Я запитував про інше. Чи правда, що до існуючих програм, які вже погоджені Україною і Світовим банком, будуть внесені додаткові вимоги, адже кошти від цих програм вже враховані в доходах бюджету? Говорилося в глобальному контексті, але чи стосувалося це конкретно угод з Україною?

М.Вісмантас.— Я не можу відповісти на це питання, тому що не був у складі делегації, яка його обговорювала. Але думки, висловлені в зверненні, мабуть, все ж таки знайдуть своє відображення і в співпраці з Україною. Як саме — зараз сказати не можу.

Говорять екс-мінфіновці

— Пане Уманський, на ваш погляд, наскільки критичне сьогодні для бюджету відновлення фінансування з боку МВФ?

І.Уманський.— Перш за все хотів би наголосити, що на цьому етапі не передбачалося спрямовувати гроші, які можуть надійти від МВФ, на фінансування саме дефіциту державного бюджету. Тому безпосередньо прямого впливу тут немає. Але наявність або відсутність програми з фондом як такої визначає ставлення до співпраці з Україною потенційних інвесторів і кредиторів. В тому числі це стосується, наприклад, і Світового банку. Фінансування з його боку за умов відсутності програм із МВФ розпочатися не може, навіть якщо українська сторона виконає всі вимоги щодо наших двосторонніх проектів. Тож, безумовно, за відсутності програми з МВФ можливості залучити зовнішнє фінансування для України будуть значно меншими, ніж у разі її дії.

Ще один принциповий момент. Коли вже прозвучали офіційні заяви про можливість виходу України зі співпраці з МВФ, то дуже важливе питання — це спосіб, в який це може бути зроблено. Якщо уряд почувається досить комфортно і впевнений, що в поточній ситуації може обійтися без програми з МВФ чи перевести її у безгрошову форму, то має бути сформована власна альтернативна програма розвитку, програма реформування як публічних фінансів, так і економіки загалом.

Свого часу Україна вже мала досвід зупинення з власної ініціативи програми з МВФ, і на той час вона, в принципі, змогла впоратися із ситуацією. Інше питання, чи можливо це в нинішніх умовах — в умовах загрози глобальної кризи, непростої ситуації в європейських країнах, особливо в Греції, Португалії, Іспанії, Ірландії. Сьогодні активно обговорюється питання щодо спроможності США забезпечити балансування власного дефіциту. Чи не надто ризиковано за таких умов відмовлятися від програми співпраці?

О.Савченко.— Головним наслідком припинення співпраці з МВФ буде, на мою думку, не можливість позичати на зарубіжних ринках, не платіжний баланс, а гальмування економічних реформ. Це по-перше. Пенсійна реформа, реформа житлово-комунального господарства. Концентруватися треба саме на реформах, а не на просто підвищенні пенсійного віку чи цін на електрику, паливо тощо.

Звичайно, потрібно реформувати і Національний банк. Тут абсолютно правильно говорили, що криза закінчилася і Нацбанк має ставати незалежним, проводити більш жорстку монетарну політику.

Проте, на мій погляд, Україна дійсно може припинити співпрацю з Міжнародним валютним фондом. До чого це призведе? Нам знову доведеться повернутися до дефіцитної політики бюджету, і це теж абсолютно нормально. Згідно з Кейнсом (а зараз усі поринули в кейнсіанство, навіть Федеральна резервна система США), для виходу з кризи потрібен великий бюджетний дефіцит і його фінансування не за рахунок підвищення податків, а за рахунок боргу, переважно внутрішнього.

І тут запитання: чи зможе наша фінансова влада адекватно сформувати політику, яка базується на пропозиції грошей не через купівлю доларів та емісію гривні, а через формування грошей на основі чистих внутрішніх активів, як державних, так і приватних? На мою думку, ми ще не готові до здійснення такої політики, тому що це вища математика, а ми ще навіть арифметики не опанували. Тому порада: все-таки триматися ближче до Міжнародного валютного фонду і до його простих, майже примітивних рекомендацій. Це теж не вища математика.

Чи потрібен нам стабільний курс? Що стабільніший курс, то вищі й імовірність, і глибина майбутньої кризи. Це дуже неадекватна, неправильна і небезпечна політика. Невже криза нас нічого не навчила? І тому що швидше ми відмовимося від фіксації курсу, то швидше вийдемо із кризи і тим меншою буде загроза нової кризи.

Я вважаю, що політика Світового банку під час кризи була не зовсім адекватною. Нас підштовхнули до створення трьох поганих банків, бюджет витратив дуже велику суму коштів і витрачає їх зараз. Більш того, один із цих банків ми зараз хочемо зробити найгіршим — сконцентрувати там погані активи всієї банківської системи чи цих трьох банків. Це модель для некорумпованих суспільств, вона може бути використана в Німеччині, Швеції, але в Україні веде до зростання корупції, до марнотратства через видатки з бюджету.

Замість того, щоб підтримувати здоровий банківський сектор, ми знову концентруємося на неадекватних діях із поганими банками. Їм треба дати загинути, швидше їх ліквідувати і сконцентруватися на політиці, спрямованій на зростання кредитування.

— Пане Пинзеник, як ви оцінюєте сьогоднішню динаміку бюджетних і боргових показників? Чи є привід сподіватися на краще, чи вони погіршуються і вже час бити на сполох?

В.Пинзеник.— Якщо ви правильно зрозуміли висловлену тут позицію, другої серії кіно «Утром деньги— вечером стулья» вже не буде. Друга серія може тільки мати назву: «Утром стулья — вечером деньги». Проблема не в грошах Міжнародного валютного фонду. Проблема не в тому, щоб знайти гроші, закрити платіжний баланс чи дефіцит бюджету. Якщо звести проблему до такого, це нічого не дасть, продовжиться серіал 2008 року.

Ситуація в Україні не є простою. Залишається ключова, фундаментальна проблема: країна живе не за своїми статками, стрімко нарощує борг. Динаміка доходів бюджету цього року непогана. Але, по-перше, «вистрелили» статті, які торік у бюджеті теж були, однак тоді ще не «вистрелили» (не були задіяні): так званий незафіксований дефіцит бюджету, за двома статтями якого вже зроблено видатки — на рекапіталізацію «Нафтогазу» (цю цифру не зафіксовано в бюджеті) і на відродження «покійників» — рекапіталізацію банків.

Паралельно хочу захистити Світовий банк, адже це не він нам нав’язував викидання грошей на вітер трьом банкам. Я добре знаю, де це рішення нав’язувалося. Єдине, що можна закинути представникам міжнародних фінансових організацій, що є проблеми з програмами стосовно ліквідації банків і їх рекапіталізації. Те, що банки в нас ліквідовуються роками, означає, що ліквідовувати нічого. І якщо банки не підлягають рекапіталізації, то їх треба ліквідовувати негайно.

У результаті цього поза рамками дефіциту вже додатково здійснено 10 млрд. видатків. Крім того, мало хто звертає увагу на те, що бюджет цього року з формально низькими цифрами дефіциту є штучним. Уже третій рік поспіль в Україні діє норма про замороження зарплат у бюджетному секторі. Це правильна норма, але вона не може діяти вічно, і ми вже бачили перші постріли, коли підвищення зарплати вимагали вчителі. Якщо цю норму усунути (а це доведеться робити), ми знову повернемося до дуже великих цифр дефіциту. Проблема не в пенсійній реформі, а в тому, що країна мусить скоротити дефіцит бюджету.

Я не був би надто спокійним щодо ситуації з обмінним курсом. Хоча ще кілька місяців тому, коли здавалося, що програму буде подовжено, я не бачив підстав для ризиків цього року. Коли ми говоримо про валютні резерви, не треба забувати, що вони не порівнянні з валютними резервами 2008 року, бо треба оцінювати чисті валютні резерви. Вже найближчим часом необхідно буде починати повертати МВФ кредит, а зовнішній борг України — так само 117 млрд. дол. Сума резервів не здатна покрити цю величину.

Навіть якщо МВФ не виділяє грошей для покриття дефіциту бюджету, він дає певні сигнали поведінки інвесторам. У нас виникає проблема нарощування дефіциту поточного рахунку — торік він різко виріс, слава богу, не досягнув рівня 2008 року. Тенденція перших трьох місяців — зростання дефіциту триває. За рахунок чого його покривати? Фінансовий рахунок минулого року значною мірою формувався за рахунок кредитів Міжнародного валютного фонду. Не треба тішити себе даними за січень—березень, згадайте про продаж «Укртелекому» — от вам 1,5 млрд. дол., які сюди зайшли. Очікувати на інвестиції? У нас серйозно погіршується їхній рівень: торік інвестиції в основний капітал становили 13,8% ВВП. Це вдвічі менше, ніж в 2006-2008 рр.

Приріст іноземних інвестицій минулого року — всього 4,7 млрд. дол. (2009-го — 4,4 млрд.). Але насправді за останні роки приріст був іще меншим, адже велика частина була не реальними інвестиціями, а відновленням капіталу банками з іноземним інвестиціями, яке проводили їх власники.

Як вийти з цього кола проблем? Взяти кошти — не проблема. Проблема — вийти на дорогу, коли немає проблем з фінансуванням, коли можна спокійно залучити кошти на відкритих ринках, усередині країни чи на зовнішніх ринках.

Зараз ми цього не можемо зробити. Україну посадили на голку — і не ззовні, а всередині країни. Не так легко з цієї голки зіскочити, але мусимо це зробити. Тому на сполох потрібно бити з приводу того, що країна зупинила будь-який рух. Певну оптимістичну оцінку я висловив кілька місяців тому, але вона виявилася занадто оптимістичною, тому що подальший рух зупинився.

Ще хотів би наголосити: дуже тривожать деякі речі стосовно оздоровлення банківського сектора — банки кинули напризволяще, виникає проблема з активами, з проблемними кредитами. Один державний інститут заборонив продаж проблемних кредитів фізичних осіб, подібний проект заборони підготовлений іншим інститутом. А без оздоровлення банківського сектора стабільне довготривале економічне зростання неможливе.

Позиція банкірів та їх регулятора

— Питання до представника НБУ. Пане Колобов, як ви розцінюєте нинішню ситуацію на валютному ринку? Якщо брати до уваги необхідність підвищення гнучкості курсу, про що є домовленість із міжнародними фінансовими організаціями, Нацбанк начебто збирається впровадити цілий комплекс інструментів для захисту від валютних ризиків. Чи можете ви більш детально розповісти, що саме готується, які рішення можуть бути оголошені найближчим часом?

Ю.Колобов.— Спочатку хотів би відповісти на запитання, чи критичні гроші МВФ для України? Тут потрібно звернутися до історії: гроші фонду відіграли важливу роль у розпал кризи — підтримали розмір золотовалютних резервів і пом’якшили удар по економіці країни. Також на сьогодні це одні з найдешевших грошей, які залучає Україна.

Є тут, звичайно, політична складова. І передусімце пов’язано із залученням іноземних інвесторів, які, приходячи в країну, почуваються набагато спокійніше, коли є програма співробітництва з МВФ. Тому ми налаштовані на роботу з МВФ, і Національний банк дуже акуратно ставиться до виконання всіх своїх зобов’язань. Практично за всіма параметрами ми їх виконуємо.

Що ж до валютного курсу та його гнучкості, то не слід забувати, що наша країна та її економіка досить молоді. І населення, на жаль, часом менше хвилює вартість товарів народного споживання, ніж курс в обмінних пунктах, що розташовані на кожному розі. Ми теж хотіли б більшої гнучкості та поступово рухаємося в цьому напрямі.

На початку року ми на законодавчому рівні скасували пенсійний збір із купівлі та продажу валют, який існував майже 12 років. У програмі співробітництва з МВФ у нас є низка позицій, які необхідно лібералізувати. Зокрема, скасувати вимоги до фінустанов проводити виключно купівлю чипродаж під час однієї торговельної сесії. Документи вже підготовлено, постанову підписано, найближчим часом вона вступить у дію, і банки зможуть вільно купувати та продавати в рамках валютної позиції.

Також з урахуванням негативного досвіду масової видачі валютних кредитів, від якої постраждало насамперед населення, ми виступаємо за заборону на видачу валютних кредитів для суб’єктів, які не мають валютної виручки. Але тоді виникає проблема пошуку довгого і дешевого гривневого ресурсу. Тому ми впроваджуємо такий інструмент, як валютні свопи. Постанову також завізовано. З великими банками ми питання відпрацювали, вивчили міжнародний досвід, і найближчим часом цей механізм буде запущений на ринок.

— Що стримує ухвалення нового закону про Фонд гарантування вкладів, а також про впровадження консолідованого нагляду, передбачених програмою співробітництва зі Світовим банком?

Ю.Колобов.— Нічого не стримує. Ці питання відпрацьовані разом зі спеціалістами міжнародних фінансових організацій. Проект закону «Про фонд гарантування вкладів» відпрацьований Національним банком і зараз знаходиться на розгляді в Адмінітсрації президента України. Законопроект «Про внесення змін в деякі закони України (щодо нагляду на консолідовані основі)»підготовлений до другого читання.

Так само і щодо четвертого пункту, який Україна не виконала за програмою співробітництва з МВФ, ― щодо обов’язкового викупу рекапіталізаційних облігацій. Питання узгоджене з Національним банком, Кабмін прийняв відповідне рішення на своєму засіданні минулої середи, законопроект поданий, і, я вважаю, найближчим часом цю вимогу буде скасовано.

— Є ще один законопроект, спеціально позначений у програмі з МВФ, — про захист прав кредиторів. Термін його прийняття — червень. Він поданий до Верховної Ради доситьдавно, але відтоді про особливі зрушення не чути. Що відбувається з цим документом?

Ю.Колобов.— Це була спільна ініціатива великих банків і Національного банку. Ми про цей закон дуже багато дискутували і домовились з МВФ, що найближчим часом його буде прийнято. Ситуація нині така: законопроект поданий до Верховної Ради, і ми очікуємо, що його незабаром буде ухвалено у першому читанні, а до другого плануємо доопрацювати його з банківським співтовариством.

— Питання представникам найбільших інвесторів в фінансовому секторі – банкків з іноземним капіталом. На ваш погляд, як зростають ризики подальшого інвестування в Україну без відновлення співпраці з МВФ?

Д.Зінков.–Хотілося б відреагувати на сказане паном Колобовим, теоретично, плаваючий валютний курс – це добре, і для економіки благо. Але я повністю згоден з позицією Національного банку, що переходити до нього треба дуже плавно і повільно. В нашій країна, при бівалютній свідомості споживачів, різкі коливання валютного курсу можуть дуже негативно позначитися як на соціальних настроях, так і на стані банківської системи. Тому, безумовно, стратегічні іноземні інвестори і іноземні банки хотіли б, щоб курс був гнучким, але перехід від існуючого стабільного курсу до гнучкого повинен бути обережним та повільним.

Якщо казати про співпрацю з Міжнародним валютним фондом, то я б, як це робили експерти, розділив питання управління державним боргом і економічних реформ, які є складовою частиною програми співпраці з МВФ. В першу чергу, інвестор буде дивитися, як швидко та прогресивно йдуть реформи. Чотири пункти, озвучені паном Альєром, дійсно потрібні економіці України. Та й іноземні інвестори в першу чергу звертають увагу на прогрес в управлінні державними фінансами і в реалізації економічних реформ. І тільки потім – а скільки, власне, грошей взяла держава. І вже в цьому контексті скажу, що було б краще, якби Україна грошей МВФ не брала (якщо дозволить стан державних фінансів) – менший борг, менші витрати на йього обслуговування.

Наведу приклад Угорщини. Під час кризи в 2008 р. Міжнародний валютний фонд відкрив для Угорщини лінію на 20 млрд. євро. Було проведено чотири раунди переговорів. Угорський уряд виконував вимоги, випрацовувані міжнародними експертами разом з МВФ, але грошей ні разу не взяв. Хоча програма була відкрита для унгорського уряду з 2008 до середини 2010 р. – до тих пір, поки уряд не переконався в тому, що він самостійно подолає свої фінансові труднощі, і вирішив відмовитися від допомоги МВФ – лінію відмінили.

Але той факт, що на протязі двох років ураду була гарантована підтримка з боку Міжнародного валютного фонду, на мій погляд, зіграла дуже важливу позитивну роль у виході угорської економіки з достатньо глибоких кризових явищ.

Р.Шпек.—Я щиро переконаний, що не кошти Міжнародного валютного фонду є критичними для України. Критичними для України є реформи, які проголосив президент, а уряд і Національний банк зобов’язалися їх виконувати. А здійснення цих реформ дає ринку насамперед прогнозованість і передбачуваність.

Якщо ці реформи прагматичні і йдуть у правильному напрямку, то вони можуть і будуть підтримані кредитами міжнародних фінансових інститутів, а економіка —приватними іноземними інвестиціями, такими необхідними для її модернізації та здійснення структурних реформ чи то в банківському секторі, чи то в житлово-комунальному господарстві або енергетиці, чи то в галузі, регулювання якої в Україні сьогодні, по суті, відсутнє, — в зовнішній торгівлі. Тому що ті тенденції, які сьогодні спостерігаються в нашому торговельному балансі, надзвичайно загрозливі для країни перехідного стану, де монополізовано експорт продукції, а всю діяльність зосереджено на підтримці експорту традиційних галузей, і не відбувається диверсифікації ні за видами продукції, ні за ринками.

І якщо подивитися на інфляційні чинники, які діють за межами України, то інфляція у наших основних торгових партнерів є значно нижчою, ніж у нас. При курсовій стабільності можна говорити, що ті цінові переваги, які були в українських експортерів після глибокого падіння курсу української гривні, вже втрачено, і нині особливо розраховувати на великі темпи зростання експорту без спеціальних програм неможливо.

Начебто всі розуміють, що потрібно робити: під відповідними програмами стоять підписи урядовців і керівництва Національного банку. Президент — я чую це під час засідань Комітету з економічних реформ — ставить правильні завдання. Та якщо подивитися на виконавців —уряд і Національний банк, то слабша ланка тут, на жаль, уряд. Мене дивує, що урядовці придумали нову дефініцію —«непопулярні реформи», замість того, щоб називати їх життєво необхідними, запізнілими, бажаними. Але ж одне з головних завдань урядовців —зробити ці реформи популярними або хоча б переконати населення ставитися до них терпимо, на якийсь період затягти паски, тому що далі ми станемо сильнішими в економічному плані, зросте добробут, буде краще.

А так, оскільки реформа непопулярна, то й немає над чим працювати. Проект закону то до парламенту, то з парламенту… Вцьому й проблема. І одних лише зусиль Національного банку не вистачить, щоб упродовж тривалого часу забезпечувати макроекономічну стабільність, що так необхідна для проведення структурних реформ.

Наступні парламентські вибори у нас — восени 2012 року. Чи можемо ми дозволити собі розкіш протягом майже півтора року обходитися без серйозних реформ? І що стане з державою, її економікою і фінансами, якщо реформи й далі не проводити? Нам доведеться повертатися до них, відновлювати співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями в особі Міжнародного валютного фонду та Світового банку, тільки в гіршому стані і на більш жорстких умовах з їхнього боку.

То давайте закінчувати розмови про непопулярність реформ і говорити, що вони потрібні, знаходити і правильні кроки з реформування, і правильні слова, аби реформи сприймалися й підтримувалися як у парламентському залі, так і в суспільстві. Тільки тоді можна говорити про відновлення кредитування в банківському секторі і побачити дії, з допомогою яких ми можемо підтримати розвиток економіки.

Інакше банкіри на рівні менеджменту і власників банків будуть намагатися вкладати кошти в менш ризикові операції, однак це не матиме нічого спільного з підтримкою сталого економічного зростання. 4—4,5% приросту ВВП —це надзвичайно мало для України, сьогодні це середньосвітові темпи зростання, тоді як падіння української економіки було значно глибшим —понад 15%. Ми сьогодні ще не вийшли на докризовий рівень, тож нам потрібно акумулювати і державні фінанси, і фінанси приватного сектора, щоб забезпечити вищі темпи зростання.

—Пане Меню, ви представляєте один із найбільших працюючих в Україні банків, вам уже нікуди подітися, доводиться працювати в тих умовах, які є. Чи зростають сьогодні в Україні ризики для іноземних інвесторів за відсутності фінансування МВФ, і в чому ви взагалі їх вбачаєте?

Д.Меню. —По-перше, Україна на сьогодні четверта в списку боржників МВФ — отримала приблизно 13% обсягів усіх його кредитів. Очевидно, що Україна нічого не може без МВФ, бо такий борг є.

По-друге, мене хвилює зовнішньоторгівельний дефіцит. Що експортує Україна? Сталь —майже 35%. По-моєму, це єдина країна у світі, яка такою мірою залежить від сталі. Це унікальна позиція, яка пояснює, чому в Україні в 2008 році була така гостра криза, коли значно впало виробництво на металургійних комбінатах. (Частка України в загальносвітовому випуску сталі скоротилася за останні роки від понад 4% до 2,5).

Друга стаття експорту —пшениця, загалом агропродукція —приблизно 20—25%. Це єдиний сектор, куди багато іноземних інвесторів готові вкладати свої гроші. Треба переглянути стратегію в цьому секторі, щоб було менше обмежень і більше привабливості для іноземних інвесторів.

Третій сектор —хімічна продукція і добрива зокрема —близько 10%. Взагалі то це просто газ, який Україна імпортує, а потім фактично виступає як транзитер, переробляючи його на добрива.

Решта —це переважно пострадянські верстати, які продають тільки в країни колишнього соцтабору. І тут Україна залежить переважно від Росії.

Тож очевидно, що можливості збільшити експорт залежать від нових інвестицій для диверсифікації економіки України.

Наш банк (BNPParibas) — один із перших банків, які прийшли до СНГ та України, відкривши представництво ще в 1992 році. Ми працюємо тут багато років і вважаємо Україну своєю країною, ми є її найкращими послами за кордоном. Тому успіх України —це і наш особистий успіх. Все, що ми можемо зробити для поліпшення бізнес-клімату, добре як для нас, так і для України.

Експертна дискусія

—Пане Геєць, на ваш погляд, наскільки серйозною є сьогоднішня ситуація, і як ви оцінюєте подальшу загрозу для валютного курсу і фіскальної стабільності? Чи бачите ви серйозні виклики?

В.Геєць.—Пан Альєр не погодився зі мною лише тому, що не зрозумів мене: я мав на увазі не короткострокову перспективу, а середньо- і довгострокову. Образне порівняння: будинок у вогні. Ми заливаємо його водою, але потім усе одно потрібно розбирати завали і відбудовувати. А якщо дати йому вигоріти, то можна одразу ж починати відбудову. Розвинутий світ народив кризу і залив її грошима, але не впорався з нею. І сьогодні на рівні найвідповідальніших осіб світової фінансової системи звучать застереження, що нас очікує нова фаза загострення, і це цілком зрозуміло. Ми не дали можливості економіці справитися з проблемами і певною мірою штучно спробували зберегти статус-кво.

Тобто за рахунок порівняно бідних країн відбувається певна підтримка зростання в більш розвинутих економіках, оскільки збільшення пропозиції вільно конвертованої валюти стабілізує і навіть ревальвує курси в країнах з більш високим рівнем інфляції. Як результат в тому числі і Україна підтримує рівень життя в інших країнах, сприяючи нарощуванню їх експорту.

Повернімося до 2005—2008 років у контексті останніх заяв про те, що в нас є певна стабільність і впевненість. Були хороший бюджет, стабільний курс, зростали доходи, шаленими темпами збільшувався ВВП, у країну надходили іноземні інвестиції. Та все ж у березні 2006-го я офіційно виступив у пресі із застереженням, що на нас очікує надзвичайно серйозна криза. В Україні на це ніхто не звернув уваги.

Хіба що з Лондона був дзвінок пану Стельмаху (тоді я був головою наглядової ради Національного банку): «Що малося на увазі?»

Що ми спостерігаємо сьогодні? Зростає імпорт товарів народного споживання. Зростають резерви за рахунок капітальних операцій. Зростають ціни. Падає цінова конкурентоспроможність. І, за нашими оцінками, якщо за підсумками цього року інфляція перевищить 10%, залежно від ситуації з доларом конкурентоспроможність може знизитися до нуля або навіть стати від’ємною. Зростає споживче кредитування, що призведе до нарощування і переважання в структурі імпорту товарів не інвестиційного, а споживчого призначення, хоча й були певні ознаки зростання перших. Слабка позиція України за зовнішніми активами і пасивами, і про це говорив пан Шпек.

У світі існує загроза другої хвилі кризи, а у нас модернізація відбувається надзвичайно повільно або взагалі не відбувається. В портфелях банків зростають боргові зобов’язання —це ми вже теж проходили. Доходи населення збільшуються значно вищими темпами, ніж валовий внутрішній продукт. Кошти на модернізацію знайти важко через те, що інвестори в усьому світі не вірять у відновлення економіки і вкладають кошти в активи, які потім можна швидко реалізувати.

Єдине, що сьогодні ми не маємо масового споживчого кредитування в валюті, тож трохи убезпечуємося. Нас повинна хвилювати саме ця позиція: якщо в світі виникне серйозна загроза —спрацює спусковий гачок для України.

Як у цьому контексті діє сучасний механізм надходження фінансових ресурсів за капітальним рахунком, у тому числі і коштів валютного фонду? Це швидко працює в короткостроковому сенсі, на стабільний курс і навіть його ревальвацію. Сьогодні з боку фінансових установ лунають заяви про те, що ми до середини літа навіть можемо мати ревальвацію. Це, відповідно, прискорює імпорт, активізує споживче кредитування. Але інших необхідних явищ в економіці не відбувається — і не може швидко відбутися. Щойно запалає, так чи інакше ми знову матимемо загрозливу ситуацію. І відновлення цінової конкурентоспроможності, відповідно, відбудеться тільки за рахунок девальвації, іншого виходу немає.

І що світ робить сьогодні? Намагається захиститися слабкою валютою, а ми в цьому контексті навіть створюємо умови для стабільності і ревальвації.

На чому я наголосив би? Насамперед є відомий механізм захисту внутрішнього ринку від експансії ринків зовнішніх — реструктуризація бюджету і переспрямування необхідної його частини на капіталовкладення. Ви знаєте, що європейські країни вкладають в інвестиції через бюджет 5—6% ВВП? Ми — набагато менше.

Далі — реструктуризація банківської системи. Основне — зупинити надмірне зростання доходів і процес їхньої структуризації в напрямі наддоходів (провівши податкову реформу, адже податків на наддоходи так і не запровадили).

Вирішення проблеми з енергоносіями через скорочення енергоспоживання. В цьому контексті запропонований МВФ механізм щодо запровадження цінових співвідношень абсолютно правильний.

Зрозуміло, що потрібні інституційні реформи. Однак усе це запрацює принаймні в середньостроковому періоді. Країна ж проводить неправильну макроекономічну політику, тож мали 17% спаду. І вступ ЄС нас від цього не захистить.

Ми маємо бути свідомі того, що в короткостроковому плані є серйозні загрози, але сьогодні їх можна виправити зрозумілими регуляторними речами навіть протягом цього року і зберегти стабільність. Абсолютно погоджуюся, що в такому контексті співпраця з МВФ необхідна. Але є багато речей, які ми повинні вирішувати самі.

Пан Зінков наводив приклад співпраці Угорщини із МВФ. Вони зробили абсолютно правильно: з валютним фондом потрібно працювати, про всяк випадок мати домовленість, а кошти брати лише у разі пожежі.

В.Пинзеник. —Мало хто знає, що програма 2008 року була задумана як попереджувальний stand-by. Вона і готувалася не як класичний stand-by, а як право доступу до грошей. Але поки ситуацію вивчали, пити «Боржомі» стало вже пізно — вона вимагала негайної реакції, негайного поповнення резервів і мусила перейти у фазу негайного отримання доступу до грошей.

Пан Геєць говорив про те, що останнім часом гривня зміцнюється. Я сподіваюся, що він мав на увазі ефективний обмінний курс, тому що основне зміцнення відбувається інфляційним шляхом, з приводу якого я хочу висловитися.

Одні кажуть: не будь дурнем —одружуйся! А інші — навпаки: не будь дурнем —не одружуйся! Хотів би акцентувати на проблемі Національного банку: не можна утримувати інфляцію та обмінний курс одночасно. Або ви тримаєте інфляцію і не тримаєте курс, або тримаєте курс, тоді долар (тобто потоки валюти) визначає монетарну політику Національного банку.

Так ми жили. І тим самим спровокували звичку людей до його величності іноземної валюти, передусім до долара. Багато країн, увійшовши в єврозону, позбавилися можливості реагувати на конкурентоспроможність національної економіки, наприклад Греція, бо драхми немає. У нас така можливість є.

Проте коли пан Геєць згадує про девальвацію, то ми не маємо права забувати про інші аспекти проблеми. На момент кризи 75% кредитів населенню було видано в твердій валюті. Саме це сформувало основний пакет проблемних активів банків. Що зробить із ними подальша девальвація? Вони взагалі стануть для банків та позичальників непідйомними.

На завершення я погоджуюсь із тим, що проблема не в грошах, а в тому, що країна мусить рухатися. І треба менше говорити про зовнішні загрози —вони від нас не залежать, ми їх не можемо ані зупинити, ані прискорити. У світі вже все може бути спокійно, а ми можемо пережити серйозну кризу. Бо в нас є внутрішні загрози, внутрішні системні проблеми. І якщо їх не вирішувати, самі собою вони не зникнуть. І дуже важливо спонукати владу ці кроки робити.

В.Геєць.—Пан Пинзеник, ви ж прекрасно все розумієте, коли ми говоримо про зовнішні загрози. Що сьогодні роблять чи робили дочірні банки? Заводять кошти, нарощують позиції кредитування, зростання доходів дає відповідний механізм його підтримки.

Р.Шпек.—Це неправда. Банки не заводять кошти з-за кордону. Тому що є достатньо внутрішніх ресурсів —населення несе гроші на депозити.

В.Геєць. —Я кажу не про сьогодні, а про механізм, який працював у 2006—2008 роках. Хто був лідером залучення фінансових ресурсів в Україну? Банківська система. Вона за три роки збільшила заведення коштів у 12 разів. Вони нікуди не поділися, сьогодні вони прийшли в банківську систему. Правильно, нині їх не треба заводити, але сам механізм працює.

В.Пинзеник. —Пане Геєць, я говорив не про це. Те, що ви сказали, абсолютно правильно. Одна з причин девальвації національної валюти —популістська соціальна політика плюс те, про що ми говорили. А от друга — саме неправильна політика фіксованого обмінного курсу. Фіксований курс спричинив споживче кредитування, тому що фіксація створила прекрасний інструмент, привабливий для фінансових потоків. В Європі ставки були 4% річних, а в Україні – 17—20% при стабільному курсі гривні. Зараз подібні ризики нам не загрожують з іншої причини. Але в майбутньому фіксований курс може бути причиною для нових випробувань гривні.

В.Геєць.—Мінус іще 10 млрд. дол. у поточному рахунку — і матимемо те, що мали.

О.Савченко.—Нам треба констатувати, що Україна нездатна на глибокі, системні економічні реформи. 20 років це підтвердили. І тому, на моє переконання, що менше уряд втручатиметься в економіку, то краще. Принаймні уникнемо багатьох ляпсусів. Торік умови торгівлі в Україні феноменально поліпшилися — на майже 25%. У позареформенні часи і ВВП зріс десь на 20%, а минулого року ми отримали всього 4%, і нинішнього очікуємо не набагато більше, тому що намагаємося проводити реформи. І тому якщо менше реформ, більшими будуть темпи зростання.

В.Пинзеник.—Коли Савченко був Савченком — коли говорив, що держава повинна позичати масу грошей і розкидати їх по економіці, чи коли сказав, що держава має якомога менше втручатися в економіку?

О.Савченко. —Я ніколи не любив Карла Маркса, завжди був прихильником Кейнса. Я —за елементарні дії. Чому мені подобається Міжнародний валютний фонд? Тому що його рекомендації — типу почистити зуби, вимити руки тощо —це те, на що ми здатні. В тому числі і коли криза — треба позичати.

Відповідь на кризу — це великий бюджетний дефіцит, табу на підняття податків і позичання, але не зовнішнє, а внутрішнє. А от внутрішнє позичання, на жаль, у нас потребує віртуозної гри. Треба створювати кредити, рефінансувати банки, рефінансувати уряд, коли це потрібно. І вчасно зупинитися. Нині уже потрібно зупинятися.

—Пане Альєр, представник Міністерства фінансів нещодавно повідомив, що чергова робоча місія МВФ має приїхати в Україну з 10 по 20 травня. Чи відбудеться візит? І які проблеми обговорюватимуться?

М.Альєр.—Поки що жодних строків приїзду місії не встановлено. Однак тільки-но між керівництвом України та МВФ це буде узгоджено, ви отримаєте наш прес-реліз.

Незважаючи на запеклу дискусію, ми досягли певного консенсусу. Якщо ми говоримо про макроекономічну, фінансову стабільність, то не лише тому, що так рекомендує МВФ, а тому що це відповідає базовим потребам будь-якої економіки. Крім того, необхідно проводити таку політику, яка сприяла б зростанню економічного і промислового виробництва та стримуванню інфляції. А платіжний і торговельний баланси і на близьку, і на середню перспективу мають відповідати існуючим реаліям та потребам розвитку.

Справді, у світі є велика кількість країн, які досягли чудових результатів без грошей МВФ. Однак бувають часи, коли є деяка невпевненість, коли виникають кризи, чи коли інвестори — зовнішні або внутрішні — мають певні сумніви щодо того, чи заходити в країну. Тому в таких випадках саме програма МВФ спрацьовує як заспокійливий засіб, щоб показати, що політика, яка проводиться в такій країні, є виключно здоровою.

Крім того, не треба забувати, що фокус МВФ є достатньо вузьким. І найпильніше ми дивимося на макроекономічну і фінансову стабільність. Тобто, коли ми говоримо про стабілізаційну політику, маємо на увазі політику, яка сприяла б економічному зростанню.

Також, якщо ми говоримо про інвесторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, то, розраховуючи свої проекти, вони зважають на міжнародні фонди, однак дивляться і на ширшу перспективу. Зокрема, на бізнес-оточення, на роботу інституцій, чи захищені права інвесторів і кредиторів, чи виконуються умови контрактів, чи можна звернутися до суду і отримати справедливе рішення у разі, якщо контракти не виконуються. А також — чи проводяться в країні реформи, тому вони необхідні не з огляду на бажання МВФ або іншої організації, а тому, що їх варто здійснювати для блага самої країни.

Програма, укладена МВФ та Україною, спрямована на забезпечення її макроекономічної стабільності, економічного зростання та реформування найпроблемніших сфер. Ми вважаємо цю програму потужною, і хоча протягом останніх кількох тижнів ідуть певні дискусії, ми налаштовані на продовження нашої співпраці в Україні.

І.Уманський.—Ні в кого не викликає сумнівів, що роль МВФ в Україні зводиться до певного індикатора: чи проводяться в країні певні реформи, чи є у влади бажання щось змінювати? Мабуть, це не найбільш позитивна роль фонду, але, на жаль, це так. Тому в цих умовах постановка питання про відмову від програм із Міжнародним валютним фондом без пропозиції іншої програми дій виглядає щонайменше дивною.

Ю.Колобов. —Ми тут обговорювали кілька позицій: чому банки вкладають кошти у менш ризиковані облігації держави і в більш ризиковане, але й більш дохідне споживче кредитування.

З урахуванням того, що економіка зростає та розвивається, збільшуються і доходи населення. Відповідно, зростає і споживче кредитування. Хочу звернути увагу, що разом із парламентом ми заборонили валютне кредитування населення, і рівень доларизації у нас поступово падає, зростають гривневі депозити, і кредитування теж відбувається в гривні.

Однак важливо домогтися того, щоб банки почали кредитувати реальний сектор економіки. І в цьому контексті, як щойно сказав пан Альєр, дуже важливо, щоб був ухвалений закон про захист прав кредиторів, щоб у судах по одному й тому ж епізоду не було двох протилежних рішень. Це —найважливіші реформи для того, щоб економіка почала кредитуватися та розвиватися.

Як ми збираємось діяти? У будь-якому разі не обмежувати банки у збільшенні обсягів кредитування того чи іншого сектора. Це —ризики банків.
В.Пинзеник.—На жаль, ми дуже надовго «вляпалися» в МВФ. Може статися так, що програму буде зупинено, але мине час, і до неї все одно доведеться повернутися, а потім —виходити.

DT

Категорія: Економіка | Переглядів: 544 | Додав: OlehKorop | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Я шукаю ...
Корисна інформація
Онлайн радіо
Чатик
200
Статистика

Статистика матеріалів

Новин: 265
Файлів: 410
Форум: 3/4
Коментаріїв: 235

Зареєстровано на сайті

Всього: 224
Нових за місяць: 0
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наша кнопка
 Патріот UA - портал українських патріотів! Програми, фільми, музика та багато цікавого на нашому порталі!

Друзі сайту
Лічильники
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Анализ сайта